Дзеркало душі

Вірші

СОНЕЧКО

Як вірний пес, там за вікном, Без втоми і без зрад, За сонечком і за теплом Сумує листопад. Блукає в пошуку своїм, Пронизаний дощем. Усі від нього йдуть у дім Або летять ключем. Він золотом додолу впав У мріях про весну, І я відчув знайому в нім Мелодію сумну… Він наче кінчиком пера Торкнув мою струну… — Іди до мене, листопад, Тебе я пригорну. Твоя самотність — уночі По да́ху дробом б’є! Крізь сльози — в мене подивись! Я — дзеркало твоє!.. Заходь… сідай… хай буде так — Я чаю заварю! Зелено-чорний — дивний смак, Зігрій журбу свою!.. Дивися — мряка розійшлась! Небесна синь як скло! В промінчиках на чай до нас І сонечко прийшло!.. 8....

ПРОСИЛА ТИ — ВГАДАТИ МРІЮ

Просила ти — вгадати мрію, Дивилась в очі, мов дитя, І мозок висвітлив подію, Немов з казкового буття: Навколо тебе телефони… І в інтернетівській глуші, Ти прохолодними долоньми Тепло шукаєш для душі. Щоб рани тим теплом прикрити І позабутися на мить, Щоби ніхто більш не побачив, Як серце стогне і болить… Тут раптом зрушились планети, І зорі в небі розійшлись, І ти змогла його зустріти І полетіти з ним у вись. І там у небі возз’єднати В єдине ціле без межі Два спалахи, що Богом дані, — Дві половинки, дві душі! ———— Просила ти — вгадати мрію, Дивилась в очі, мов дитя, І сонечком зійшла...

ОГОЛОСИ ЖАЛОБУ ЗЕМЛЕ

Оголоси жалобу, Земле! Тут, за порогами Дніпра, Де пращури рубали хащі, Учора школа ще була! Де у шістнадцятім столітті Куліш варили козаки, — Бетонно-цегляні руїни І у мішках людей шматки. За тридцять — тих, кого вже більше Не привітає білий світ, І майже п’ятдесят — в завалі, Яких іще дістати слід! Фашистських сук тих — дев’ять КАБів, Потрапивши в шкільний підвал, Де їжу й одяг видавали, Розкрили свій «потенціал»! Оголоси жалобу та́кож За мужніх двох рятівників І чотирьох тих офіцерів, Яким тут бути Бог звелів. Загиблі душі — майте спокій! На все своя існує мить. За всі...

ШАРАДА

Є одна складна шарада: Відгадай, як звати гада. Біля нього ідіоти, Що виконують роботи. Видавати любить жарти — В нього в дупі за́вжди карти. Він удруге вже при владі, Та ніде йому не раді. Світу дав його Нью-Йорк Як загрозу і урок. Він за ніс народ свій водить, Брехуну і вбивці годить. Наші рідкісні метали Вкрай йому цікаві стали. Меморандум розтоптав Й Україну запродав! За весілля свого сина Нам ножа вганяє в спину. І заради тих грошей Продає життя людей. Навіть маючи освіту, Він гидкий для всього світу. І Пуйло він обіймає, Бо в пушку сам рильце має. Герой острова Епштейна, Небезпечний для глінтвейна!...

НА ХЕЛЛОВІН

Біля московського боло́та, Де у кремлі живе гидота, Чи схибила там сила вища — Мерці полізли з кладовища. І пе́реве́ртень головний Очолив цей пекельний стрій. І карлик лисий — лєпрікон, Поставивши усе на кон, Щоб золота ще більше мати, Почав цю нечисть готувати До злобної різні В догоду сатані. Зібралось військо нечести́вих, На конях верхи чорногривих. Вдяг кожен зовнішність людини І взя́ли шлях до України. На метлах гобліни летять, І кажани, як рій, дзищать. То тут, то там кричать сичі, Гарбузи світять їм в ночі. Орел-мутант летить в короні, І труп вождя несуть на троні! І вузькоокий троль Теж має свою роль. Тьма-тьмуща павуків кудлатих Також повзуть, щоб здобич мати. Ідуть, повзуть під сподом ночі, У небі блискавка гуркоче. А морем сунуть кораблі Із Дейві Джонсом на чолі… І ось Соборная Земля — Тризубом в ніздрі для кремля. І біла лінія кордону, Як біч між очі лепрікону....

СМЕРТЬ ВОРОГАМ

На цю світлину я дивлюсь — І зупиняється мій пульс. Що то за нелюдо-тварини Так познущалися з людини, Яку узяли до полону У ту московію потворну, Де у царях — Пуйло, Якому дах знесло́? Документальне сьогодення — Біди великої знамення? (Тож відведіть дітей): Ножем прорізано — «єврей». І свастика під словом Довершує промову! І все це на спині В червоній рідині. Де взяло людство тих собак Без залишків людських ознак? А ти — той, що ножем водив, Тебе на світ хто народив? Тебе навчила твоя мати Метричні довідки писати Прорізами спини? Ти — витвір сатани! Тебе, ублюдку, ще знайдуть І в пекло вкажуть твою путь. В Освенцимі такі, як ти, Лишали теж свої сліди. Вже зміряно твій шлях до страти, Лишилось тільки зачекати....

ДИРИГЕНТ ВІЙНИ

Думав я тварюк кривавих Дві на цей момент, Але з тіні вийшло третє — Їхній диригент. Три прислужники завзяті, Саме для війни, Для тортур і для убивства Є у сатани: путін, нелюд — перед очі, Трамп, щур — зі спини, Й кажано́м ще Маск над нами — Диригент війни. Ось він — справжній біч планети, Клятий ляльковод, Витанцьовує на пультах Смерті хоровод. Має він себе за Бога, Бо його рука Ко́мусь зброю вимикає, А кому́сь вмика. — «Генію», ти не наплутав Щось там в голові? Ми не танчики в коробці — Люди ми живі! Ми кохаємо, сміємось Крізь біду і сум, Намагаємося жити… А ти чиниш глум. На фронтах герої наші Гинуть за життя, А ти граєшся зі смертю, Як дурне дитя. Подивися, скільки горя путін нам приніс: Втрати рідних і руїни, І річки зі сліз. Маску, краще схаменися, Швидко сплинуть дні, Ти в історії залишиш Спогади сумні. Підведеться Україна У свій повний зріст І побачить усе людство: Хто де є фашист. 24.10....

ДОНЬКАМ І СИНАМ

Там, за вікном моєї хати Садок вишневий листя втратив, Згаса вечірняя зоря, Дощем насичена земля… Сини дорослі — мають сили, Крильми замахнули й полетіли В далекії міста З батьківського гнізда. В можливостях старого тата — Лиш телефоном запитати, Коли стиха ракетний град: «У вас, синочки, все гаразд?» Пишу…, дзвоню… Не підіймають… Працюють чи відпочивають? Я в роздумах увесь. А може, їдуть десь? Нарешті трубку взяв синок: «У нас, — сказав мені, — все ок». І цифри тиску стали — сталі… Тепер вже можна жити далі!.. ——— Кажу для доньок і синів! — Не забувайте про батьків! Щоб здоровішими їм бути, Їм досить просто вас почути, Це все, що треба для старих. Бо ви — є подихом для них! 21.10....

КРОПИВНИЦЬКИЙ ВЧОРА

Панує осінь за вікном, В душі похмура смуга. Син дозвіл в мене запитав Й пішов собі до друга. Я чай калиновий зробив, Думки в рядки вкладаю І в них життя своє живу, Радію і страждаю. Дзвінок раптово повернув Мене у світ реальний. — В підвалі з нами Святослав, Із ним усе нормально. — Що за підвал, де саме він? — Я жіночку питаю. — Це сховище неподалік, Вони вмостились з краю. — Пробачте, жінко, хто ви є? Зросла моя напруга. Ви в сховищі чергуєте? — Ні, я бабуся друга. — Мій син, я знаю, зазвичай У сховища не ходить....

ПЕКЕЛЬНИЙ БАЛ

Дому Білого диявол Перснем доторкнувся! І від жаху перевтілень Увесь Світ здригнувся! Той, хто нам у лютій битві Не давав упасти, — Нас підштовхує до прірви, Каже зброю скласти! Демократії опора, Стражники свободи, В вас, як в Господа у небі, Вірили народи! А натомість до потвори, Що вчиняє війни, Приєдналось таке саме З дружніми обійми! Хоче теж прийняти участь В переділі мапи! Маразматик, що подібний До старої мавпи! Об’єдналися, керують Скрізь пекельним балом! Для цих двох людей життя є М’ясо — матеріалом! Бюрократи континентів, Тобто демократи, Вас ошукано, вставайте! Вже не можна спати! У вас теж батьки старенькі І малі є діти, Вам їх також буде треба Якось захистити! Доки матиме підтримку Біснувата раша, На кону і ваше щастя, І свобода ваша!...

КРАМАТОРСЬК 😔 — ШЛЯХ ДО СВОБОДИ

Я натискаю кілька кнопок — У телефоні йде гудок… — Привіт, Артуре! — Привіт, Саню! Ввімкні́мо відеозвʼязок! — Артуре, друже мій, як справи? Ти, бачу, зовсім сивий став. — Так, брате, ми вже не студенти. Я та́кож ледь тебе впізнав. — Артуре, ти — у Краматорську? — Куди ж подітись можу я? Ми тут: батьки, донька з малими І Оля, жіночка моя. — Що у вас вчора відбулося? Такі жахи передають… — Так, мабуть, путін геть сказився — У нас по людях КАБи б’ють. Учора влучили в зупинку І два автобуси нараз....

ПЛАНЕТО, ВСЛУХАЙСЯ

Прилуки… Жовтень… Число сьоме. Повідомляємо усім: «Ха-101» — пряме влучання В багатоповерховий дім. І в тому мирному будинку, Заради путинячих втіх, Чоти́рнадцять дорослих вбито І п’ятеро дітей малих. Такий кривавий підрахунок Тих, хто пішов в останню путь, У нас усі міста і села В скорботних зошитах ведуть. Ось так, без жодного вагання, Із допомогою ракет, Приймаючи палкі вітання, Пуйло влаштовує бенкет. В роздерте — чорне і червоне, Війна фарбує свій оскал, І люди дивляться у небо — Благання повні стар і мал. Плането, вслухайся у стогін, Що лине горем з наших ран, І хай тирана того...

З НАМИ НА ЗАВЖДИ АБО ПАМʼЯТІ ІРИНИ ФАРІОН

Першожовтневий вечір, Мов дивовижний сон. Цю дорогу світлину Відкрив мій телефон. В моїй кімнаті спокій, Музичний тихий фон. Запалюю я свічку У памʼять Фаріон… Яка була людина!.. — Душа як цілий світ! Велична, горда, вільна! — Садів господніх плід! Любила Україну: Ліси, холми, поля І мову наймилішу, Як мати — немовля! Виплескувала сяйво У просторі земнім І серця не жаліла!.. А вбита була ким? — Створінням вкрай порожнім Без Бога в голові, Що продалось за гроші Друковані в москві. Баби́, що у футболках — Хоч гопки ви скачіть Убивці — по заслузі! У пеклі хай горить!...

ПОВТОРИЛИ!..

Як вихвалялися Європі, У двадцять другім голожопі: — «Ми можем павтаріть!» — І вероломно розпочали: Гелікоптери, танки гнали І також Київ бомбували В часи, коли все спить. Країна ярих комуністів Перетворилась на фашистів І зеківський парад. Голодомор від них — не вперше. Пуйло за Гітлера не менший. І під блокадою Олешки — Як в німців Ленінград. Куди батькам біду подіти І як той голод пережити, Якщо від нього пухнуть діти, З’їдаючи собак? А він і нібито не знає, І тільки руки потирає — Кремлівський маніяк. «Повторюють» пуйла васали… Згадайте: мамочку вбивали, Й живу дитину мінували У неї на руках. І в кого серце защемило — Підходив і звільняв невміло, А потім… все в шматках… Манери не змінив, скотина: Олешки — «з міною дитина», І плаче мати — Україна, Безкарний гріх чужий. Дві тисячі людей безсилих — Жінок, дітей бабусь похилих… Хто лишиться живий? Ти прагнеш кожне місто наше Зробить «Олешками» для раші З мільйонами смертей?.. Тобі, пуйло, то варто знати: Що буде твій «рейхстаг» палати, І поведуть тебе до страти За вбитих всіх людей!...

ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ

Де бої гучні точились: Від снаряда танка — Поховало під сосною Зраненого Йванка. Вибух — ковдрою присипав, Гілочка вбирає, І останню пісню слави Вітерець співає. До могили, аж з Волині, В осіні на крилах, Молодесенька голубка Сіра прилетіла. — Гей, молодику прокинься, Там де захід сонця За тобою твоя мила Плаче у віконця. — Цей солдат не підведеться, Гілочка шепоче… Не розправить свої плечі, Не розплющить очі. Співи вітру безутішні, Мов сумна сопілка: — Не побачить молодиця Сво́го парубі́йка! — Гілонько, схились, послухай, Бо то не здається: Під прошарком чорнозему — Його серце бʼється! — А ти, вітре, — птаха мовить — Силу добру маєш, Тож відкрий йому обличчя, І все сам побачиш! Піднапружив подих вітер, Щоб не було мало, І обличчя тої ж миті Зовсім чисте стало. І вона йому з джерельця, Що тече до річки, Мов горобчику у дзьобик Скрапала водички. І відкрились, мов спросоння Очі у легі́ня!… Ліжко — ґрунт, під головою — Від сосни коріння… ————- Він приїде в Берестечко, До віконця того І розкаже про голубку Із видіння свого. Й від коханої почує: — Я все відчувала І з голубонькою серце — Я тобі послала!.....

СКАЖИ-КА, ДЯДЯ, ВЄДЬ НЄ ДАРАМ… МАСКВА СПАЛЬОННАЯ ПАЖАРАМ?

— Ой, не даремно!.. Не даремно!.. А як же ж чути то приємно, Що в полумʼї вона! Аж сльози радості щоками! Якими довгими роками Ми так чекали тої драми! Тож бліє сатана! Але ж який він був пихатий, Не припиняв усім брехати, Робив, що сам хотів! Концтабори, тортур кімнати, Жінок, дітей вели до страти, Коли палали наші хати, Під регіт хижих псів. Руйнуються ще й досі храми, І смерть ще ходить між рядами — Настраждана земля. Та правда наша — завжди з нами, І злість стискається у камінь, І кожен власними руками Вдушив би москаля. І Бог почув молитви наші, Дісталося нарешті раші! А це: «москва горить» — Крізь простір світовий несеться, Із уст в уста передається, І в кожнім українськім серці Як музика звучить! І під чарівного «Вівальді», Немов при першому коханні, В благословенну мить: До того клятого тирана — Ви, наші дрони добрі, славні, «Фламінго» рідні й «Пелікани» — Летіть, пташки!.....

В ПРИХИСКУ У ДОЛІ

Поза воротами будинку, Де ґрунт помітно просідав, Я розпочав ремонт доріжки, Який не раз вже відкладав. Матеріали під рукою, Весь інструмент потрібний є, Життєвий досвід за спиною І вік… який бере своє. Трамбую щебень, підсипаю І далі ще трамбую знов. Якийсь усміхнений хлопчина До мене збоку підійшов. І я — все звиклий сам робити, Того, відверто, не чекав: — Давайте я вам допоможу — Хлопчина радісно сказав. Я був замешкався десь трохи І поки я реагував — Він ухопив мою лопату І жваво до роботи став. Скінчив за мить усю роботу, Мов чарівник — за один мах. — Яку тобі винагороду? — На хліб дасте — і поруках. Не втримавсь я, щоб не спитати: — Що хліба досить за все те? — Я радий, що допомагаю І що дасте, те і дасте — Ця допомога йде у всесвіт… І там, в небесній стороні, Візьмуть у залік мою щирість І допоможе хтось мені! — Тримай — на сіль і хліб, до масла І, мáбуть, ще до ковбаси. Йому подякував я рясно, А потім в дім ще запросив....

ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

Десь під Херсоном недалечко Прифронтове передмістечко. Осінньо-літня ще поpá На правім березі Дніпра. Будинку дах, а на краєчку, Зорі відкривши своє личко, Зі смертю в подумках на «ти» — Дівчина років двадцяти. Ранкове сонце ще не гріє. Легенький вітер димом віє. Світлішає небесна вись. Почувся голос: — Зупинись! На серці в тебе порожнеча, І горе тисне твої плечі! Не руш нікуди!.. Озернись!.. Я тут, на мене подивись! Волосся сиве і тростина, Обличчя в шрамах, як тернина. Одягнута, мов навмання, В усе поношене вбрання....

ПРОХАННЯ МАТЕРІ

Дзвінок. Голос літньої жінки: — Приділіть мені дві — три хвилинки!.. — … — Олександре, дозвольте спитати. Вам властиво про різне писати, Про загибель обох машиністів І про вибухи у середмісті. Про дівчаток-сиріт я читала. Як бабуся десь Омою стала. Біль і рани сучасної днини — У віршах як сюжет для картини. Ви — велика, від Бога, людина! Напишіть — що я втратила сина!.. Він був ніжний, як сонця промінчик, Мій синочечку, мій Олексійчик… Розумію, хто схоче читати?! Що десь сина знов втратила мати, Але як мені жити з цим далі?.. Замість сина — лежать дві медалі… — … ———— — Ні… То сталося не випадково. Вкрай важлива була ця розмова....

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ

У київській звичайній школі Коли тривога прозвучала, Без урочистої лінійки, Спустились діти до підвалу. — Сідайте зручно… Ви — вже «шостий»! Не смикайтесь! Місця — на всіх! Приміщення після ремонту. Цінуйте працю мам своїх. Так! Сидимо усі спокійно!.. Якраз і пролунав дзвінок. — Тож першим в нас, вже традиційно, За планом — гідності урок. Із чотирнадцятого року У нас в країні йде війна, А зараз вибухи усюди — Тому сирена скрізь луна. Ви є наступне покоління — Яке боронять на фронтах, І у майбутнє для країни — Ви обиратимете шлях. Ворожі ЗМІ несуть отруту, І наша кров в них на руках....

ДЛЯ ТИХ, ХТО О ДЕВʼЯТІЙ…

Якщо Ви той, хто о девʼятій На вулиці свій зупиняє крок, Трамвай, тролейбус свій гальмує, Перериває свій урок І подумки усім загиблим Із серця шле низький уклін — За те, що вільний подих маєм, За те, що з вами ми живі — З вас кожен — з болем розуміє: Нема загиблим вороття… Вони країну рятували Ціною власного життя! І той, хто втратив — батька, сина Чи чоловіка у бою, — Він знає: зараз вся країна Скорботу ділить з ним свою. Кого єднає ця хвилина, Хто за свою країну горд, — Ви є та сила нездоланна… Ви — український наш народ! Для вас, для тих, хто о девʼятій На вулицях свій зупиняє крок, На...

СВЯТО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Всі сьогоднішні новини — Линьте за кордони! Йдуть Хрещатиком машини — Безпілотні дрони! На колесах, у повітрі, По воді Дніпровій Загартовані, сталеві — Стрижні оборони! І бійців евакуюють, Міни прибирають, І життя людське рятують, Й ворогів вбивають. І летять «рої» розумні В ту невиліковну москови́ну болотя́ну Й роблять там «бавовну». У московському рейхстазі Приступ безрозсудку! — Що, кремлівський погоняйло, В тебе шок — ублюдку? Вже летить, пливе і їде До твого порогу… Зустрічай — з вогнем і гнівом Нашу перемогу! Все почуєш, все побачиш — Дідуган плешивий! Тож іди собі підшукуй Місце для могили! 27.08.2026 р....

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!

24.08.2026 р. Олександр Браверман

Я — ТВОЄ ДИТЯ

Рознісся вибух над землею — Взорвали «Сонця галерею», І центр торгівлі і розваг Перетворивсь на біль і жах. Гуртом завали розбирають, Людей потроху вивільняють. В цю мить вона відкрила очі. — Ти як, жива? Водички хочеш? … — Так. — І котри́й тобі́ вже рі́к? — Спитав дівчину рятівник. — Було дванадцять вже, весною, І пляшечку взяла з водою. — Як твоє тіло, руки, ноги? — Все добре. Лиш хитає трохи. — Сама до дому ти дійдеш?...

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ

З динаміків сирену видав Увесь ізранений Херсон… А у старенької бабусі В маршрутці дзвонить телефон. — Алло, ти що вже, діду, скучив? … — Ніщо не сталося, жива. … — До церкви яблука носила … — Лишень крутилась голова … — Ти вже чекаєш на зупинці? Який ти, діду, молодець! Коли повернемось до дому Почнем варити холодець… І у цю ж мить старому в трубці Почувся вибух, потім крик Біля зупинки, з телефоном Завмер той літній чоловік. — Алло… Алло, ти чуєш, жінко?! І дід під деревом присів А звідти в трубку тільки скрегіт І стогін в кілька голосів. Що там — ворожий безпілотник Бабусь в мішень собі обрав, Дідусь про це й не міг подумать Не знав про це дідусь, не знав! І що загинуло чотири, А пʼятеро лежать тяжкі, І що довіз їх до лікарні Також поранений — водій!.. ____________ Можливо, я додав десь трохи, Можливо, щось не доказав, Але ж подія ця правдива! Бо кожен з нас когось чекав! Чекають маму діти вдома, І діда хтось чекає теж....

НАСТАНЕ ДЕНЬ

В Одесу потяг йде з Дніпра. Приблизно сьома ранку. Збудила мама малюка І кличе до сніданку. — А що у нас за смакота, Василько відгадає? — Мамо, дивися у вікно! Там літачок літає! — О Боже, дрон! І у ту ж мить Синочка ухопила, І на підлозі у купе Його собою вкрила. Шахед зробив якийсь маневр І мов під кальку — чисто, Без жодних роздумів влетів В кабіну машиніста. Потужний вибух, поштовх, дим, Вогонь стає все більше! Коли спинився потяг цей, Усі з вагонів вийшли. І триста сорок тих людей, З них сім десятків — діти, Стояли тихо якусь мить, Не в змозі говорити. — Дивись, синочку, — це біда!...

ДИТЯЧІ ПИТАННЯ 2

Дідусь укотре вже онука, Узявши за маленьку руку, Під ранішній пташиний спів Дивитись на зорю привів. У дідуся обличчя сяє І пошепки онук питає: — Дідусь, як сонечко встає, Що ця зоря тобі дає? Що бачиш там за долино́ю? Навіщо взяв мене з собою? — Мій любий, що тобі сказати, Тобі вже шість, ти мусиш знати — Мій вік потроху вже сплива. У мене сива голова, І сила часом покидає, А тут я ніби оживаю. Дивлюсь на поле і долину, І ніби сам туди я лину… А в небі — ранішня зоря, І ніби там літаю я! Колись я був таким, як ти, Зі мною бавились світи. Мій дід мене сюди привів, Підняв, на плечі посадив. А вітер подих забиває, І весь цей край мене вітає, І сонце спалах свій дає, І дід сказав: «Це все твоє!»… Єдине тільки серце крає, Що зараз там за небокраєм Жорстокі точаться бої, За рідні землі, за свої! За те, щоб ти колись онука Сюди привести міг за руку, Й де сонце спалах свій дає Йому б сказав: «Це все твоє!» Бо поле це і та долина, — Твоя, онуче, Батьківщина!...

НА ГАЛЯВИНІ

На галявині за містом, У спекотний вихідний, Із бабусею своєю Квіточки́ збира Андрій. Принесе волошки сині, Потім білий деревій. — Помічник, ти мій маленький! — Мені пʼять! Я не малий! Потім раптом: — Металеве Що́сь тут у траві лежить! І бабуся: — Стій!!! Не рухай!!! — Й біля хлопця стала вмить. — Фу, звичайна залізяка... Ну, мене ти й налякав! — І схопилася за серце… — Я погане щось сказав? — Будь, онучку, обережний, Особливо де метал!...

ОМА

— Привіт сусідко! Як там справи? — Які там справи в шістдесят?! — Та не скажи, донька, я бачу, Тобі привезла онучат! Були… Весь час розбороняла. Аж майже місяць. Ледь жива. Варила, прала, прибирала, І вчила їхні ті слова. — Які слова? — А ти не чула, Як шпрехали вони весь час? На мене так казали — «Ома», А дід — «дер Опа» став у нас! У двадцять другому тікали Світ за очі від вбивць отих, Жінки малечу рятували І їхали куди хто міг. Донька потрапила у Бохум, Якесь житло дали їм там....

БУДУ ПОРУЧ

Про дівчаток говорили: — «Не розлий водою» Світла — Іра і Марина З чорною косою. Вони змалечку дружили, Вчилися відмінно, Парти поруч завжди мали, Одягались стильно. У білявки очі з неба Ранішнього взяті. У чорнявої — смарагди Десь по пʼять каратів. У обох стрункі фігури, Вибрані манери. «Всі казали — ніби з шахів Ці дві королеви». Дружба давня, клас – девʼятий Раптом аж Ірина: — Я не подруга тобі вже? Ти щось трохи дивна! Уникаєш спілкування! Маєш ти секрети?! … — Так, — промовила Марина. — Що, минуле стерти? — Ти пробач, але не можу Я про це казати....

В МУЗИЧНУ ШКОЛУ

Ще меншого веде мала. У неї скрипка за спиною І очі з поглядом орла. За нею він як за горою. Зайшли… В портретах коридор. Великі двері є праворуч. — Читай табличку! — Ди́…рек…то́р. — Це нам і треба. Ми вже поруч. Постукали. А звідти: — так, Заходьте, прошу. Тож заходять. Дівчатко: — Пані, добрий день!...

МАМО, ЦЕ ТОБІ

Знов рік для тебе розпочато! І шлях земний твій розквіта! Наступна цифра твого свята В душі не змінює літа Ти знов усміхнена й весела І радість добира слова. У сяйві знов твоя оселя І ніби час твій не сплива! Тебе вітаю щиро, мамо, З народженням, у добрий час! Хай буде вік твій нескінченним! Живи, рідненька, й радуй нас! Мій спогад: я маленький в ліжку І з ведмежатками стіна, І ти вкриваєш мою ніжку, І голос ніжний твій луна! Скажіть мені, що є дорожче, Ніж дотик мами крізь роки? Від нього серце жити хоче, І він запалює зірки! Тому я щиро сповіщаю, Що я — чотирижди дідусь, Допоки маму поруч маю Ще свого віку не боюсь! Допоки мами наші з нами, То ми не знаємо біди І пестить небо нам дарами І прихиляються світи! 22....

Мова

Поділитися