Дідусь укотре вже онука,
Узявши за маленьку руку,
Під ранішній пташиний спів
Дивитись на зорю привів.
У дідуся обличчя сяє
І пошепки онук питає:
— Дідусь, як сонечко встає,
Що ця зоря тобі дає?
Що бачиш там за долино́ю?
Навіщо взяв мене з собою?
— Мій любий, що тобі сказати,
Тобі вже шість, ти мусиш знати —
Мій вік потроху вже сплива.
У мене сива голова,
І сила часом покидає,
А тут я ніби оживаю.
Дивлюсь на поле і долину,
І ніби сам туди я лину…
А в небі — ранішня зоря,
І ніби там літаю я!
Колись я був таким, як ти,
Зі мною бавились світи.
Мій дід мене сюди привів,
Підняв, на плечі посадив.
А вітер подих забиває,
І весь цей край мене вітає,
І сонце спалах свій дає,
І дід сказав: «Це все твоє!»…
Єдине тільки серце крає,
Що зараз там за небокраєм
Жорстокі точаться бої,
За рідні землі, за свої!
За те, щоб ти колись онука
Сюди привести міг за руку,
Й де сонце спалах свій дає
Йому б сказав: «Це все твоє!»
Бо поле це і та долина, —
Твоя, онуче, Батьківщина!...