Вірш 🕒 20 днів тому 👁 8

ОМА

ОМА
— Привіт сусідко! Як там справи? — Які там справи в шістдесят?! — Та не скажи, донька, я бачу, Тобі привезла онучат! Були… Весь час розбороняла. Аж майже місяць. Ледь жива. Варила, прала, прибирала, І вчила їхні ті слова. — Які слова? — А ти не чула, Як шпрехали вони весь час? На мене так казали — «Ома», А дід — «дер Опа» став у нас! У двадцять другому тікали Світ за очі від вбивць отих, Жінки малечу рятували І їхали куди хто міг. Донька потрапила у Бохум, Якесь житло дали їм там. Вона знайшла собі роботу, А по неділях ходить в храм. На чужині звичайно тяжко, Але вони там не тремтять. Малі щодня в садочок ходять, І там німецьку мову вчать. — Веселі хлопчики, грайливі. Були тобі бурхливі дні! А скільки ж їм? — Пʼять і чотири Які не є, а все ж мої. — А сльози ці тобі навіщо? Огоу, сусідко, припини! — Ти ж знаєш, що онуки ближчі Чим навіть доньки і сини. Поїхали… Вже десь далеко Ми знов лишилися самі. Хіба що на даху — лелека, І ви — сусіди у вікні. А як сідали вже в машину Онук, що старший — наша кров, Знайшов собі якусь причину До нас із дідом підійшов. — Не хочу жити серед німців, — Він чітко нашою сказав. — Бо ми із братом українці! Підтяг мене і обійняв. 6.08.2026 р. Олександр Браверман
❤ 0 ★ 0

Коментарі

Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.