Вірш 🕒 19 днів тому 👁 12

КРОПИВНИЦЬКИЙ ВЧОРА

КРОПИВНИЦЬКИЙ ВЧОРА
Панує осінь за вікном, В душі похмура смуга. Син дозвіл в мене запитав Й пішов собі до друга. Я чай калиновий зробив, Думки в рядки вкладаю І в них життя своє живу, Радію і страждаю. Дзвінок раптово повернув Мене у світ реальний. — В підвалі з нами Святослав, Із ним усе нормально. — Що за підвал, де саме він? — Я жіночку питаю. — Це сховище неподалік, Вони вмостились з краю. — Пробачте, жінко, хто ви є? Зросла моя напруга. Ви в сховищі чергуєте? — Ні, я бабуся друга. — Мій син, я знаю, зазвичай У сховища не ходить. — Він першим біг! Сів і тремтить! І жодних слів не мовить! — А що відбулось? — Ви глухі?! Чи в вас метрові стіни? Навколо вибухи гучні І черги стрілянини! Я вибіг в двір без зволікань, Все небо громихає, А по боках то там, то там Димить щось і палає. Що Святославу передать? Він там внизу чекає. — Скажіть, що спокій — головне! Що все колись минає! Скажіть, що я його люблю!.. Хай ще раз це почує, Що тато поруч і завжди, Як треба, то врятує! ——— Приїдь з «Овального» до нас В такі тяжкі моменти І в очі людям подивись, Заморський Президенте! Спустись до наших — у підвал, Коли скидають міни, І подивися, як тремтять Там діти України. Як не відчуєш ти той біль, Гадюче підколодне, Хай все в тобі припинить рух І стане все холодне. А Україна — прийде час — Звільни́ться бруду того! І доля знов обійме нас, І буде ПЕРЕМОГА! 15.10.2026 р. Олександр Браверман
❤ 1 ★ 0

Коментарі

Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.