КРОПИВНИЦЬКИЙ ВЧОРА
Панує осінь за вікном,
В душі похмура смуга.
Син дозвіл в мене запитав
Й пішов собі до друга.
Я чай калиновий зробив,
Думки в рядки вкладаю
І в них життя своє живу,
Радію і страждаю.
Дзвінок раптово повернув
Мене у світ реальний.
— В підвалі з нами Святослав,
Із ним усе нормально.
— Що за підвал, де саме він? —
Я жіночку питаю.
— Це сховище неподалік,
Вони вмостились з краю.
— Пробачте, жінко, хто ви є?
Зросла моя напруга.
Ви в сховищі чергуєте?
— Ні, я бабуся друга.
— Мій син, я знаю, зазвичай
У сховища не ходить.
— Він першим біг! Сів і тремтить!
І жодних слів не мовить!
— А що відбулось?
— Ви глухі?!
Чи в вас метрові стіни?
Навколо вибухи гучні
І черги стрілянини!
Я вибіг в двір без зволікань,
Все небо громихає,
А по боках то там, то там
Димить щось і палає.
Що Святославу передать?
Він там внизу чекає.
— Скажіть, що спокій — головне!
Що все колись минає!
Скажіть, що я його люблю!..
Хай ще раз це почує,
Що тато поруч і завжди,
Як треба, то врятує!
———
Приїдь з «Овального» до нас
В такі тяжкі моменти
І в очі людям подивись,
Заморський Президенте!
Спустись до наших — у підвал,
Коли скидають міни,
І подивися, як тремтять
Там діти України.
Як не відчуєш ти той біль,
Гадюче підколодне,
Хай все в тобі припинить рух
І стане все холодне.
А Україна — прийде час —
Звільни́ться бруду того!
І доля знов обійме нас,
І буде ПЕРЕМОГА!
15.10.2026 р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.