ПРОХАННЯ МАТЕРІ
Дзвінок. Голос літньої жінки:
— Приділіть мені дві — три хвилинки!..
— …
— Олександре, дозвольте спитати.
Вам властиво про різне писати,
Про загибель обох машиністів
І про вибухи у середмісті.
Про дівчаток-сиріт я читала.
Як бабуся десь Омою стала.
Біль і рани сучасної днини —
У віршах як сюжет для картини.
Ви — велика, від Бога, людина!
Напишіть — що я втратила сина!..
Він був ніжний, як сонця промінчик,
Мій синочечку, мій Олексійчик…
Розумію, хто схоче читати?!
Що десь сина знов втратила мати,
Але як мені жити з цим далі?..
Замість сина — лежать дві медалі…
— …
————
— Ні… То сталося не випадково.
Вкрай важлива була ця розмова.
Сльози мами — потік нескінченний,
Хіба може це стати буденним?..
Хіба можна до того звикати —
Як за сином вибивається мати?..
І лягають рядками чорнила —
Буде так, як вона попросила!
— Спочивай! Спочивай, Олексію!
Україна здійснить твою мрію,
Щойно вдасться орду подолати,
Побратимів твоїх стріне мати!
І сприйматиме їх як родину,
Яка серцем боронить країну.
І допоки зорю бачать люди,
У рядках цих ім’я твоє буде!..
————-
— Дай, Госпо́дь, сили ва́м неземно́ї —
Мами наших загиблих героїв!
5.09.2026 р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.