ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ
Де бої гучні точились:
Від снаряда танка —
Поховало під сосною
Зраненого Йванка.
Вибух — ковдрою присипав,
Гілочка вбирає,
І останню пісню слави
Вітерець співає.
До могили, аж з Волині,
В осіні на крилах,
Молодесенька голубка
Сіра прилетіла.
— Гей, молодику прокинься,
Там де захід сонця
За тобою твоя мила
Плаче у віконця.
— Цей солдат не підведеться,
Гілочка шепоче…
Не розправить свої плечі,
Не розплющить очі.
Співи вітру безутішні,
Мов сумна сопілка:
— Не побачить молодиця
Сво́го парубі́йка!
— Гілонько, схились, послухай,
Бо то не здається:
Під прошарком чорнозему —
Його серце бʼється!
— А ти, вітре, — птаха мовить —
Силу добру маєш,
Тож відкрий йому обличчя,
І все сам побачиш!
Піднапружив подих вітер,
Щоб не було мало,
І обличчя тої ж миті
Зовсім чисте стало.
І вона йому з джерельця,
Що тече до річки,
Мов горобчику у дзьобик
Скрапала водички.
І відкрились, мов спросоння
Очі у легі́ня!…
Ліжко — ґрунт, під головою —
Від сосни коріння…
————-
Він приїде в Берестечко,
До віконця того
І розкаже про голубку
Із видіння свого.
Й від коханої почує:
— Я все відчувала
І з голубонькою серце —
Я тобі послала!..
І летять у небі зграї
Тих сердець дівочих
До Андріїв і Степанів
Серед дня і ночі,
До вцілілих після бою
І до тих, хто в ранах,
Та до тих, хто у неволі
У тяжких кайданах.
Прилетить, обійме щиро,
Ніжно поцілує,
Відведе всі негаразди
І життя врятує!
27.09.2026 р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.