ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ
Десь під Херсоном недалечко
Прифронтове передмістечко.
Осінньо-літня ще поpá
На правім березі Дніпра.
Будинку дах, а на краєчку,
Зорі відкривши своє личко,
Зі смертю в подумках на «ти» —
Дівчина років двадцяти.
Ранкове сонце ще не гріє.
Легенький вітер димом віє.
Світлішає небесна вись.
Почувся голос:
— Зупинись!
На серці в тебе порожнеча,
І горе тисне твої плечі!
Не руш нікуди!.. Озернись!..
Я тут, на мене подивись!
Волосся сиве і тростина,
Обличчя в шрамах, як тернина.
Одягнута, мов навмання,
В усе поношене вбрання.
— Ти хто, стара, що тобі треба?
Залиш мене, я йду до неба…
Дай попрощатися з життям…
— І не подумаю! Не дам!
— Його на тиждень відпустили,
А вчора з дрону Васю вбили!
Без нього як мені одній?
Мені цей Світ у край гидкий!
— Я — то є ти за десять років!..
Зроби до мене кілька кроків,
Від краю даху — від біди,
Тебе благаю, відійди!
— Ти втертись хочеш у довіру?
Гадаєш я тобі повірю?
Не треба всяке тут плести,
Бо я — це я, а ти — це ти!
— Я, із майбутнього — примара.
Я як і ти — також Тамара!
Ось в мене теж тату — тризуб.
І родимка в куточку губ.
Ти не померла, коли впала,
Тебе та вишня врятувала.
Обличчя втратила в гілках,
А таз збирали по шматках.
— Виходить я лишусь живою?
А потім стану я тобою?..
Я перейду на інший край
— Ні! Ні! Не треба, постривай!..
Тобі потрібно далі жити,
У тебе зʼявляться ще діти!
Постій, туди не поспішай,
У свого серця ти спитай!
— Такі бажання зовсім хибні!
Кому ми зараз тут потрібні?
Ти подивися на Херсон —
Безмежний біль, кривавий стон!
Район — суцільне кладовище!
А крізь будівлі вітер свище!
З гармат стріляють і бомблять!
Це все — кремлівська лиса «б…рать»!
А до війни який був край…
Сади, скульптури, водограй!
А зараз — бідний наш Херсон!..
Дивись… у небі — знову дрон.
Я втратила усе, що мала!
Моя квартира теж пропала!
Мені нема де взяти сил!
Я йду… І більше не проси.
— Ти ще сама того не знаєш, —
Ти вже в собі дитину маєш!
Позбудешся життя свого,
Тоді ти згубиш і його!
— Що, хлопчика народжу я?
Яке ти вибрала імʼя?
Я втратила, скажу одразу.
А винні в тому — травми тазу.
Четвертий місяць тоді йшов,
Пішов на злам кістковий шов…
Якби його я народила…
Долоньми жінка очі вкрила,
І тільки плач гіркий навзрид…
Йому було би девʼять літ…
Васильком кликала б малого,
Так само, як і хлопця твого.
Я все йому би віддала́,
І я б щасливою була.
Дівчина з краю відступила.
— Пробач… тобі я завинила…
Якби себе я не побила,
Тоді б Василька доносила?..
— Ти просто горе відпусти,
Надії промінь засвіти,
В усе, що любиш, вклади віру —
Відчуєш враз велику силу
І простір дай для доброти,
Тоді майбутнє зміниш ти!..
І ніби сталось щось магічне:
Та жіночка тридцятирічна —
Раптово стала молода!
Каліцтво зникло, мов вода!
Волосся сиве почорніло,
Обличчя чисте — сяйво вкрило!
А поруч зліва за два кроки
Зʼявився хлопчик — девʼять років,
Немов у казці чарівні́й!
— Ось… твій синочок… Він живий!
А ось Херсон наш, озернися…
З тобою ми перенесли́ся —
Після війни за десять зим.
Він став величним і новим!
Тут знову сквери і озера,
І атмосфера скрізь весела!
А також є місця без втіх…
Ми пам’ятаємо усіх!..
Квітуча весняна́ пора
В обидва боки від Дніпра.
В Криму наш прапор майоріє,
Хтось про кохання вічне мріє.
Могутня, славна Україна,
Незламна, вільна, непокірна!
Увесь відновлено кордон!
І як герой — стоїть Херсон!
11.09.2026 р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.