Вірш 🕒 20 днів тому 👁 6

ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ
Десь під Херсоном недалечко Прифронтове передмістечко. Осінньо-літня ще поpá На правім березі Дніпра. Будинку дах, а на краєчку, Зорі відкривши своє личко, Зі смертю в подумках на «ти» — Дівчина років двадцяти. Ранкове сонце ще не гріє. Легенький вітер димом віє. Світлішає небесна вись. Почувся голос: — Зупинись! На серці в тебе порожнеча, І горе тисне твої плечі! Не руш нікуди!.. Озернись!.. Я тут, на мене подивись! Волосся сиве і тростина, Обличчя в шрамах, як тернина. Одягнута, мов навмання, В усе поношене вбрання. — Ти хто, стара, що тобі треба? Залиш мене, я йду до неба… Дай попрощатися з життям… — І не подумаю! Не дам! — Його на тиждень відпустили, А вчора з дрону Васю вбили! Без нього як мені одній? Мені цей Світ у край гидкий! — Я — то є ти за десять років!.. Зроби до мене кілька кроків, Від краю даху — від біди, Тебе благаю, відійди! — Ти втертись хочеш у довіру? Гадаєш я тобі повірю? Не треба всяке тут плести, Бо я — це я, а ти — це ти! — Я, із майбутнього — примара. Я як і ти — також Тамара! Ось в мене теж тату — тризуб. І родимка в куточку губ. Ти не померла, коли впала, Тебе та вишня врятувала. Обличчя втратила в гілках, А таз збирали по шматках. — Виходить я лишусь живою? А потім стану я тобою?.. Я перейду на інший край — Ні! Ні! Не треба, постривай!.. Тобі потрібно далі жити, У тебе зʼявляться ще діти! Постій, туди не поспішай, У свого серця ти спитай! — Такі бажання зовсім хибні! Кому ми зараз тут потрібні? Ти подивися на Херсон — Безмежний біль, кривавий стон! Район — суцільне кладовище! А крізь будівлі вітер свище! З гармат стріляють і бомблять! Це все — кремлівська лиса «б…рать»! А до війни який був край… Сади, скульптури, водограй! А зараз — бідний наш Херсон!.. Дивись… у небі — знову дрон. Я втратила усе, що мала! Моя квартира теж пропала! Мені нема де взяти сил! Я йду… І більше не проси. — Ти ще сама того не знаєш, — Ти вже в собі дитину маєш! Позбудешся життя свого, Тоді ти згубиш і його! — Що, хлопчика народжу я? Яке ти вибрала імʼя? Я втратила, скажу одразу. А винні в тому — травми тазу. Четвертий місяць тоді йшов, Пішов на злам кістковий шов… Якби його я народила… Долоньми жінка очі вкрила, І тільки плач гіркий навзрид… Йому було би девʼять літ… Васильком кликала б малого, Так само, як і хлопця твого. Я все йому би віддала́, І я б щасливою була. Дівчина з краю відступила. — Пробач… тобі я завинила… Якби себе я не побила, Тоді б Василька доносила?.. — Ти просто горе відпусти, Надії промінь засвіти, В усе, що любиш, вклади віру — Відчуєш враз велику силу І простір дай для доброти, Тоді майбутнє зміниш ти!.. І ніби сталось щось магічне: Та жіночка тридцятирічна — Раптово стала молода! Каліцтво зникло, мов вода! Волосся сиве почорніло, Обличчя чисте — сяйво вкрило! А поруч зліва за два кроки Зʼявився хлопчик — девʼять років, Немов у казці чарівні́й! — Ось… твій синочок… Він живий! А ось Херсон наш, озернися… З тобою ми перенесли́ся — Після війни за десять зим. Він став величним і новим! Тут знову сквери і озера, І атмосфера скрізь весела! А також є місця без втіх… Ми пам’ятаємо усіх!.. Квітуча весняна́ пора В обидва боки від Дніпра. В Криму наш прапор майоріє, Хтось про кохання вічне мріє. Могутня, славна Україна, Незламна, вільна, непокірна! Увесь відновлено кордон! І як герой — стоїть Херсон! 11.09.2026 р. Олександр Браверман
❤ 0 ★ 0

Коментарі

Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.