В МУЗИЧНУ ШКОЛУ
Ще меншого веде мала.
У неї скрипка за спиною
І очі з поглядом орла.
За нею він як за горою.
Зайшли… В портретах коридор.
Великі двері є праворуч.
— Читай табличку!
— Ди́…рек…то́р.
— Це нам і треба. Ми вже поруч.
Постукали. А звідти:
— так,
Заходьте, прошу. Тож заходять.
Дівчатко:
— Пані, добрий день!
І з неї очі вже не зводить.
— Привіт, майбутні скрипалі!
Проходьте ближче, як вас звати.
— Я Маша, це мій брат Василь.
Я привела його навчатись.
— Комісія ось-ось буде́!
Збирайте швидше документи!
Але сюди після семи,
Кажу вам щиро і відверто.
— Йому за місяць буде сім,
Він скрипку правильно тримає,
Його старання чути всім.
Він сам для себе вже щось грає!
— А хто його і де навчав?
І що за скрипка зараз з вами?
— Він в інтернеті щось шукав.
А це лишилося від мами.
— А тато?..
— Тато на війні.
Він з ворогами б’ється гідно.
А ми з бабусею утрьох.
— Як так?! Обличчя жінки зблідло.
— Тобі ж бо скільки?
— Десять літ.
Дівчатко стало усміхатись.
— Тобі із ним ходити слід...
Ти хочеш також тут навчатись?
— Звичайно ж так, але, на жаль,
Обовʼязків багато маю!
— Гаразд, промовила, — Василь,
Ти нам сьогодні щось зіграєш?
Нічого хлопчик не сказав.
Відсунув в бік якусь триногу
Із рук сестрички скрипку взяв
Й зіграв повітряну тривогу.
28.07.2026р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.