В ПРИХИСКУ У ДОЛІ
Поза воротами будинку,
Де ґрунт помітно просідав,
Я розпочав ремонт доріжки,
Який не раз вже відкладав.
Матеріали під рукою,
Весь інструмент потрібний є,
Життєвий досвід за спиною
І вік… який бере своє.
Трамбую щебень, підсипаю
І далі ще трамбую знов.
Якийсь усміхнений хлопчина
До мене збоку підійшов.
І я — все звиклий сам робити,
Того, відверто, не чекав:
— Давайте я вам допоможу —
Хлопчина радісно сказав.
Я був замешкався десь трохи
І поки я реагував —
Він ухопив мою лопату
І жваво до роботи став.
Скінчив за мить усю роботу,
Мов чарівник — за один мах.
— Яку тобі винагороду?
— На хліб дасте — і поруках.
Не втримавсь я, щоб не спитати:
— Що хліба досить за все те?
— Я радий, що допомагаю
І що дасте, те і дасте —
Ця допомога йде у всесвіт…
І там, в небесній стороні,
Візьмуть у залік мою щирість
І допоможе хтось мені!
— Тримай — на сіль і хліб, до масла
І, мáбуть, ще до ковбаси.
Йому подякував я рясно,
А потім в дім ще запросив.
— Обідати я зараз буду.
Складеш компанію мені?
І очі, що були веселі —
Перетворились на сумні.
— Та… там… дружина сама вдома,
Є в нас варена вермішель…
— Заходь! Мий руки і до столу
Ти ж бо худіший за модель!
Червоний борщ ніс паром гріє,
В тарілці — добрий мʼяса шмат.
— До сала що — часник, цибулю?
— Я буду їсти все підряд!
— То, що, говориш ти жонатий?
І скільки ж то дружині літ?
— За тиждень буде девʼятнадцять,
Так само зараз і мені.
— На, це для неї бутерброди,
Ось у пакетик поклади,
Щоб тебе докір не бентежив,
Щоб ситий був не тільки ти.
Мої онуки всі далеко.
Ось, брате — мій простий сюжет…
А ви вчитесь, чи є робота?
Де живете, як не секрет?..
Ти їж спокійно, не хвилюйся
Жуй добре, ціле не ковтай…
І звідки ж ви? Де ваші рідні?
Як ви потрапили в наш край?
— За місяць, як не стало тата,
Вітчи́м прийшов до нас у дім.
Ми натерпілися від нього,
Нам дуже важко було з ним.
Як в мами донька народилась —
Мені сімнадцять ще було,
Вітчи́м вказав мені на двері…
Про те гуділо все село!
Якби наш тато не загинув
Від рук фашистів на той час,
Не знали б ми такого лиха!
Він врятував би з братом нас!
Мене взяла до себе Маша,
То — однокласниця моя.
Вона в бабусі проживала,
А потім з ними жив і я.
Моя Машуня скрізь зі мною
В усі важкі часи була.
У нас за місяців десь вісім —
Дитинка зʼявиться мала!
— А що бабуся?
— Вже померла…
Її хатинка вкрай стара.
І ми шукали — де нам жити,
Тож ми поїхали з села.
Ми зараз тут через дорогу,
У гуртожи́тку біля вас.
Ми вільні, сповнені надії
І все, що треба, є у нас!
Як я прийду, відкрию двері —
І зустрічі настане час:
Марійка кинеться в обійми!..
Хто є щасли́віший за нас?
— Заходьте в гості, буду радий!..
До поки вогник ще не згас.
У мене борщ завжди і сало!
Я пригощати буду вас.
————-
Так, їх біда не пощадила
І з ними безліч ще людей!
Але ж яка велика сила! —
У цих дорослих вже дітей!
Такі є в прихистку у долі!
І як скінчиться вже війна
Вони — відродять Україну!
І тут безсилий сатана!
15.09.2026 р.
Олександр Браверман
Коментарі
Щоб залишити коментар, увійдіть в акаунт.